Опублікував(ла) europsyhistory | Вересень 6, 2011

Методичні рекомендації для сбору матеріалів “усної історії” у свідків та учасників Другої світової війни

Друга світова війна нанесла, окрім економічних збитків, глибоку психологічну травму не одному поколінню людей. Адже люди, що пережили війну, передають цю травму у спадок. Діти, онуки, правнуки людей, що постраждали від соціальних потрясінь ХХ століття, несуть в собі біль минулих поколінь, навіть, якщо нічого не знають про них. Багато негативних процесів в сучасному суспільстві пов’язано само з небажанням визнати та усвідомити жахливий історичний досвід.

Замовчування подій минулого спричиняє розрив між поколіннями, що наносить шкоду та ставить під загрозу взаємини між батьками та дітьми. Відчуження в середині сім’ї спричиняє недовіру до інших людей та веде до індивідуалізації суспільства. Крім того, витиснення епізодів історії веде до колективної амнезії, що спричиняє повну апатію.

Для того, щоб травма минулого перестала викривляти сучасність необхідно зробити “роботу горя”, як говорять психологи. Це означає, що важливо визнати те, що жахливий досвід мав місце та прийняти його, як частину свого життя та як частину життя сім’ї, обговорити та осмислити. “Робота горя” має бути проведена на всіх рівнях: у свідомості кожної людини, сім’ї, суспільстві.

Що таке усна історія?

Усна історія» – це новий науковий напрям, що інтенсивно розвивається з другої половини ХХ ст. Термін “усна історія” був введений ще Барбе д’Оревіллі (1852), проте отримав поширення після робіт професора Колумбійського університету Аллана Невінса. Останнім часом, у зв’язку з усвідомленням того, що від нас йдуть люди так званого “воєнного покоління”, а також через відсутність широкого доступу для вчених до документів з історії локальних війн, до методів усної історії все частіше звертаються військові історики.

Сьогодні під “усною історією” розуміється наукова дисципліна, що володіє власним методом дослідження – інтерв’ю, за допомогою якого здійснюється фіксування суб’єктивного знання окремої людської особистості про епоху, в якій вона жила.

Сутністю цього дослідницького напрямку є запис (як правило, із застосуванням аудіо- та відеотехніки) усного оповідання очевидців тих чи інших подій, спогадів на задану тему або про якийсь життєвий період. Як метод історичної науки, усна історія:

  • дозволяє зберегти свідчення безпосередніх учасників історичних подій,”маленьких людей”, які в офіційних джерелах фігурують лише як статистичні одиниці, а часто і взагалі забуті;
  • надає матеріал для інших галузей історичної науки – історичної антропології, історичної психології, історичної герменевтики;
  • забезпечує трансляцію систем цінностей та культурно-семантичного коду від покоління до покоління.

Завдяки усній історії, минуле постає через світогляд рядових учасників історичного процесу. Адже, одне з “гострих” питань про спроможність історії як науки, поставлене ще в першій половині ХХ ст. французької Школою “Анналів” – про “тотальність” історії. Наприклад, ми вивчаємо історію битви, в якій брало участь кілька десятків тисяч чоловік. Природно, ми не можемо відновити індивідуальну історію кожного з учасників цієї битви: що він робив, що переживав, відчував і т. д. Але, якщо ми цього не знаємо, чи є тоді взагалі наше знання про досліджувану битву адекватною історичній реальності? Або воно під пером вчених стало занадто примітивним, спрощеним, і будь-який учасник події, прочитавши працю історика, не впізнає в науковому описі того, що було насправді?

Психологічні особливості цільової групи

Кожний з нас щодня стикається зі стресом: на роботі, на навчанні, в магазині тощо. І кожен раз це якось позначається на нашому настрої, самопочутті, ставленні до оточуючих. І навіть через кілька днів окремий епізод може згадуватися і псувати наше життя.

А тепер збільште в 1000 раз ваш найгірший спогад, тоді вийде те, що до цих пір відчувають люди, що пережили війну. При поверненні в мирну обстановку вони відчувають себе вже не так, як до військових дій. У них з’являються нові потреби, пов’язані з тим, що їм довелося пережити.

По-перше, у більшості учасників і свідків бойових дій відзначається яскраво виражене бажання бути зрозумілими. Вони хочуть бути в контакті з оточуючими і мати зворотний зв’язок, який би явно підтверджував, що вони билися за вірну справу, що їхня участь у жорстокому насильстві морально виправдана і соціально корисна. По суті, мова йде про дію такого механізму психологічного захисту людини, як раціоналізація, що дозволяє військовослужбовцю подолати комплекс провини, виправдатися перед самим собою, своєю совістю, зробити спогади про агресивні і жорсткі вчинки менш травмуючими.

По-друге, у психологічній картині переживань учасників бойових дій відзначається потреба бути соціально визнаними. Природне бажання людини бути особистістю, отримати високу оцінку своїх особистих зусиль, дій у людей, які повертаються в мирне життя, набуває особливого значення. При цьому, справедливо вважається, що гідними суспільного визнання є не тільки героїчні вчинки, а й внутрішні перемоги людини над собою, вже саме те, що військовослужбовець не злякався, не дезертирував, не симулював тощо.  Спостерігається бажання, щоб факт позитивної оцінки став відомий широкому колу людей, товаришів по службі, членам сім’ї.

По-третє, важливою тенденцією, що характеризує психічний стан учасників бойових дій, є прагнення бути прийнятим в систему соціальних зв’язків і відносин мирного життя з більш високим, ніж раніше, соціальним статусом. Це пояснюється тим, що справа, яку вони робили “там”, соціально значима. На підставі цього, учасники бойових дій очікують особливого ставлення до себе з боку оточуючих.

По-четверте, суттєвою психологічною характеристикою учасників військових конфліктів є зниження порогів чутливості до соціальних впливів. З психологічної точки зору, вони стають як би особливо оголеними, ранимими.

Враховуйте в своїй роботі з людьми, що пережили війну, факт, що їх спогади є також стресовими факторами, які можуть позначитися на самопочутті: може підвищитися тиск, з’явитися тремор кінцівок, пітливість, тремтіння в голосі та інші фізіологічні реакції. Слід бути обережним у підборі слів, будьте чуйними і постарайтеся просто вислухати людину, що пережила війну і зрозуміти її стан, тим самим ви їй допоможете пережити свою травму.

Світова статистика показує, що кожен п’ятий учасник бойових дій при відсутності будь-яких фізичних ушкоджень страждає нервово-психічними розладами, а серед поранених і калік – кожен третій. Але це лише частина гігантського айсбергу – всього масиву різноманітних порушень, які залишаються після екстремальних впливів.

Основними проблемами колишніх військовослужбовців є страх (57 %), демонстративність поведінки (50 %), агресивність (58,5 %) і підозрілість (75,5 %). До їх поведінкових особливостей відносяться конфліктність в сім’ї, з родичами, колегами по роботі, спалахи гніву, зловживання алкоголем і наркотиками. Крім того, зазначаються: нестійкість психіки, при якій навіть самі незначні втрати, труднощі штовхають людину на самогубство; страх нападу ззаду, відчуття провини за те, що залишився живий; ідентифікація себе з убитими. Для учасників бойових дій характерні також емоційна напруженість і емоційна відокремленість, підвищена дратівливість і агресивність, безпричинні спалахи гніву, напади страху і тривоги. Відзначаються повторювані яскраві “бойові” сни і нічні кошмари, нав’язливі спогади про психотравмуючі події, що супроводжуються важкими переживаннями, раптові сплески емоцій з “поверненням” до психотравмуючої ситуації.

До інших психічних явищ, присутніх у людини, що пережила війну, відносяться: стан песимізму, відчуття занедбаності; недовіра; нездатність говорити про війну, втрата сенсу життя; невпевненість у своїх силах; відчуття нереальності того, що відбувалося на війні, відчуття, що “я загинув на війні”; відчуття неможливості впливати на хід подій; спроба знайти відповідь на питання, чому загинули твої друзі, а не ти.

У тому випадку, якщо перераховані тенденції та особливості психічного життя людей, що пережили війну не враховуються в роботі з ними, створюються передумови для виникнення складних психологічних і соціальних наслідків. Разом з відчаєм, фрустрацією, апатією у людей, що була учасником або свідком бойових дій, можуть розвиватися особистісні трансформації, складатись перекручена, патологічна картина світу, формуватися агресивна, конфліктна поведінка.

Рекомендації щодо складання анкети-опитувальника

“Усна історія”, як дослідницький метод, має ряд особливостей, які необхідно враховувати. Перш за все, це високий ступінь суб’єктивності матеріалів, отриманих в результаті інтерв’ювання. Адже, оповідач не просто сумлінно згадує і викладає те, що він згадав. Він при цьому як би переживає минуле заново, і неминуче “забуває” щось “незручне” для себе, а щось, навпаки, випинає і робить центральним місцем свого оповідання, хоча, насправді, ступінь об’єктивної значимості даних подій може бути незначним. Оповідач своєю розповіддю як би творить історію, робить її, моделює своє минуле відповідно до світогляду, політичних та культурних установок, особливостей своєї біографії і соціальної ролі, психологічного настрою і психічного стану. При цьому, відношення до подій у автора спогадів може змінюватися, і не факт, що в 80 років людина відтворить свої реальні емоції, думки, почуття, які колись охоплювали його, як сучасника подій 65-70-річної давності.

Проговорений оповідачем текст піддається потужному впливу з боку інтерв’юера. Він може направляти хід розповіді питаннями, які він ставить. Він задає емоційний тон опитування, може свідомо провокувати свого контрагента або ж супроводжувати його осторонь від якихось тем. Своїми висловами і навіть виразом обличчя він здатний задати емоційну оцінку того, що він чує, що змусить оповідача або орієнтуватися на неї, або спробувати спростувати. І те, і те неминуче порушує об’єктивність розповіді. По-цьому, усна історія обов’язково стає в якійсь мірі продуктом сумісної діяльності розповідача, і того, кому розповідають.

Необхідно враховувати, що будь-яка анкета має поділятися на дві частини. Перша частина має бути спрямована на з’ясування біографічних даних людини, що опитується. Друга частина – має містити питання, які направлені на з’ясування почуттів та подій, що пережила людина в роки Другої світової війни.

Варто враховувати, що під час війни людина могла бути: учасником бойових дій, знаходитись на окупованій території, перебувати в тилу, бути остарбайтером, бути дитиною . В залежності від цих обставин, питання можуть змінюватись.

При складанні анкети-опитувальника в рамках методу “усної історії” використовують лише відкритті запитання, які передбачають розгорнуту відповідь.

Як проводити інтерв’ювання респондентів

Головним методом збору матеріалів з усної історії є інтерв’ю. Дослідник, що організує та проводить інтерв’ю, називається кореспондентом, а людина, в якої беруть інтерв’ю – респондентом.

При проведенні інтерв’ю необхідно дотримуватися наступних методологічних рекомендацій:

  • провести попередню роботу з респондентом, заздалегідь познайомити його з питаннями, щоб він зміг пережити первинну емоційну оцінку, продумати свою відповідь;
  • задати емоційний фон розповіді про важливість завдання, змалювати можливу аудиторію читачів створюваного тексту так, щоб респондент був натхнений значимістю поставленого перед ним завданням і постарався максимально відповідати вимогам інтерв’юера;
  • скласти запитальник таким чином, щоб питання побічно перекривали один одного і тим самим дозволяли перевірити ступінь щирості та об’єктивності розповіді респондента;
  • для опитування використовувати аудіотехніку, однак це не повинно бути нав’язливим. Найкраще підійде невеликий, що не кидається в очі диктофон, щоб респондент не відчував себе скутим перед мікрофоном чи камерою. Інакше він може бути нещирим;
  • в ході бесіди задавати не навідні, а уточнюючі питання. Уникати нав’язування респонденту тих чи інших оцінок, але стежити, щоб кожен факт, що ним згадується був зрозумілий і витлумачений;
  • при розшифровці запису обов’язково виробляти транскрибування, тобто позначати всі паузи, особливості реакції респондента, буквально відтворювати всі його слова і вирази, не піддаючи текст навіть граматичному редагуванню;
  • при розшифровці запису вказувати дату запису, дату розшифровки, хто робив запис і розшифровку, обов’язково вказується прізвище, ім’я та по-батькові респондента, дата його народження та домашня адреса.
  • до аудиофайлу докладати текстовий файл інтерв’ю.
Текстовий файл методичних рекомендацій Ви також можете завантажити за цим посиланням: http://goo.gl/BGie1
Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

Категорії

%d блогерам подобається це: